Острів Джарилгач
18 вересня 2018
...тепер і з малиновим смаком!..
Збори були не довгими, адже цим літом бігав аж три змагання. Список речей вже в голові, їх не багато. На цей раз вирішив по можливості пробігти дистанцію.
Пам'ятаючи минулий раз, речей брав менше, води більше. І як основне ходове взуття - "крокси". Не збираючись ночувати, відмовився від спальної системи. В цілому все вийшло досить по плану. Але про все по порядку.
Напередодні дізнався на березі, що катерів на косу Глибоку ходить мало, адже основний наплив відпочивальників вже пройшов. На маяк - тим більше. Але 1-2 катери ще курсують принаймні раз на день.
Складаю рюкзак напередодні ввечері. О 9 ранку на пристані. Зі мною в катері 5-6 чоловік, їдуть на день поплескатися в морі без медуз та водоростей. За дорогу туди-назад беруть 150 грн. Домовляюся за 100 в один бік.
Близько 10-ї на місці. Тут вже запустіння, відчувається закінчення відпочивального сезону. Фотка на старті і вперед. Починається пригода!
Майже відразу за будівлями на пристані починаються озерця, дорога в багні, тому вирішую бігти босоніж. Починаю дуже повільно, попереду ще чималенько кілометрів. Минулого разу від маяка до пристані йшов іншою дорогою, зараз же прямую навпрошки, ближче до "лиманної" частини острова. Тут багато птахів, сподіваюся побачити оленів.
На відстані з пару метрів злітає зграя качок. І вдалині бачу плями, що рухаються. Це олені! Та до них далеко, камера не ловить картинку.
По карті на половині дороги до маяка є джерело прісної води. Помалу наближаюся до нього.
Колодязь дійсно є. Не знаю, чи працює він у літню спеку, але зараз вода біжить досить бадьоро. Вода прохолодна та смачна. З берега взяв із собою 2 пляшки по 0,5л з водою, і пусту 1,5л - набрати води біля маяка. Тому з колодязя лише трохи п'ю і біжу далі.
Не більше ніж за півкілометра від хатини з колодязем біля дороги пасуться 3 олені. Вітер на мене, звірі до мене спиною, рухаюсь тихо... Вдається підібратися близенько. Дістаю телефон із кишені рюкзака, від звуку липучки олені насторожуються і починають бігти. Але кілька фото таки вдається зробити.
Вже видно маяки - старий та новий. Близько 12 км за півтори години. Нещодавно мене обігнала машина, водій люб'язно пропонував підвезти. Для чистоти експерименту відмовляюся. В мене ж піший маршрут..
Порядок! Маяки на місці, джерело видає прохолодну прозору воду. У приміщенні біля маяка чергують прикордонники. Кілька відпочивальників фотографуються біля маяка.
Минулого разу не дійшов до східного краю острова - дуже втомився. На цей раз хочу виправити це прикре упущення. Та і йти недалеко зовсім. На ходу перекушую, відпочиваю перед основною частиною забігу. Тут же зустрічаю 2 хлопців з велосипедами. Вони вчора пройшли з пристані сюди, і тут ночували. Зараз катером збираються в Скадовськ.
 |
| По іншу сторону маяка |
От і край суші. Від маяка близько 2 км. Повільно повертаюся назад.
Набираю води з джерела, засікаю час. Починається основна частина маршруту. Надворі прекрасна погода, з моря дує прохолодний вітерець. Потихеньку чимчикую вздовж берега. Найстабільніший грунт біля самої води. Біжу босоніж, все прекрасно.
Єдине, що набридає - досить одноманітні пейзажі. А ще отакий от загрозливий напис на табличці. Закликає зупинитись. Зупиняюсь, переводжу подих і прямую далі, незважаючи на страшенні небезпеки попереду.
Попереду море, смуга піску і блакитне небо. І так 40 кілометрів. Красота. Відчуваю, що стає спекотно. Купаюся в морі. Вода бадьорить, лише надокучливі медузи трохи затьмарюють загальну ідеалістичність картини.
Після купання зовсім не хочеться одягатися. Продовжую дорогу "у спідньому". Крокси (не знаю, як вони правильно називаються, це дешева копія тапків Crocs) прив'язую шнурком навколо пояса. Так вони не б'ють по ногам при бігу, взагалі не заважають.
Кілометрів через 10 зустрічаю хлопця, що крокує назустріч. Вітаюсь, трохи теревенимо. Він просто вирішив пройтися від маяка, зараз повертається назад. Як заведено, забуваю попросити сфотографуватися на пам'ять, розходимося кожен в свій бік.
Ще через деякий час доходжу до знайомого баку "кабани не свині!" Тут починається пряма дорога до пристані (коси Глибокої) через всю ширину острова. Тут влаштовую тривалий перекус, насолоджуюся комфортним сидінням за столиком.
Через майже півгодини таки вирушаю далі. Поки ще досить бадьорий та повний сил.
Далі просто біглося - без фото, переживань і багато чого іншого. По дорозі зустрів дівчину, яка плавала в морі біля свого 85-літрового наплічника на березі. Зупиняюсь, перекидуємось кількома фразами. Каже, що до будиночка монаха вже не далеко, але його самого нема вдома, і вода в колонці не качається чомусь. В мене вода ще є, але поповнити запас було б не зайвим. Нарешті починаю розуміти, чому такі підозрілі погляди на мене - я ж в трусах і босий... Прощаюсь і біжу далі.
Помалу наближаюсь до місця життя монаха. Наскільки я знаю, звуть його Марком, хоча ми не знайомилися. Минулого разу я просто пройшов повз, там було досить багато людей поблизу.
З'явилася мармурова табличка з написом "Острів Маріам" (чи може вона і була тут?)
Двері зачинені, схоже Марка дійсно нема вдома. Трохи набравшись наглості, роздивляюся і попутно фотографую його господу.
Стіни пописані гаслами із закликами відмовлятися від ідентифікаційного коду, вести праведний спосіб життя, бути справжнім патріотом та альтернативною історією.
Видно, що монах не сидить склавши руки. Багато різноманітного інструменту. Вочевидь робочого.
А ось і колонка. Пробую качати воду. Спочатку досить довго не виходить, але вдається таки накачати першу порцію води, потім вже легко качається. Вода мутнувата, трохи солона. Набираю в пляшку, хоча випив ще не весь запас. Трохи перепочиваю в тіні хатинки.
Пройшло трохи більше ніж 3,5 години від мого старту з Маяка, і майже 6 годин від коси Глибокої. Пройдено 40 кілометрів. До краю Джарилгача залишилося менше половини довжини - близько 18 км. Пора рушати.
Тут почалася вузька частина , майже всюди видно інший берег острова. Одягаю футболку (навиворіт, щоб не так "притягувала" на себе спеку), бо починають відчуватися сонячні промені на плечах.
Кілометрів за 10 зустрічаю ще одну людину. Він з ходу обзиває мене словом "трейлранер?" і взагалі, видно - трохи в темі. Каже, що видає спеціалізований наплічник. Пояснюю - просто біжу собі. На цьому і розходимося кожен у свій бік.
Чим ближче до цивілізації - тим більше бруду та пластику. Я б за таке відривав ноги, а вже потім питав - чому ви тут залишаєте бруд за собою?
Видно вітряки, мимо яких їдеш на автотранспорті. Вони біля с. Новоросійське.
І от, через 6 годин і 22 хвилини я на іншому боці Джарилгача! Годинник показує відстань 42,2 км - класичний марафон). Чесно признатися - останні кілометри йшов пішки, хоча і хотілося якнайскоріше потрапити до Лазурного, щоб мати змогу виїхати звідти.
А зараз шматок подорожі, який не потрапив на фото. Човнів не видно, тому перейти перешийок можна лише пішки. Про всяк випадок роздягаюся, речі ховаю у рюкзак. Починаю брести. Але несподівано ґрунт під ногами закінчується, пливу однією рукою, бо в іншій намагаюся тримати речі над водою. Виходить не дуже, і наплічник занурюється у воду повністю. Вода холодна, течія досить сильна. Добре, що починав заходити із запасом на течію. Врешті решт догрібаю до материка. Тим часом Сонце сіло, з моря дме прохолодний бриз. Якось разом настала осінь замість цілого дня літа. Одягаюсь у мокрі речі та прямую до кафе, що видно неподалік на пляжі біля санаторію "Чайка". Починає не хило так трясти, ніяк не можу зігрітися після вимушеного купання. На щастя, кафе працює, купую стаканчик чаю. Розпитую за транспорт до Скадовська. Бармен повідомляє, що в цей час нічого рейсового вже скоріш за все не буде. Дякую і виходжу в ніч. Надворі темно. Ніде на пляжі не видно людей. Типове курортне містечко "не в сезон". Мокрі "волшебні" спортивні синтетичні речі поступово нагріваються і починають сохнути прямо на мені. Щоб не топтати по пляжу, виходжу на асфальтовану дорогу вздовж пляжу. Ніде ані душі. Дорогою до центру роздумую, чи ночувати у Лазурному, чи брати таксі до Скадовська. Нарешті доходжу до центра. Тут ще якесь життя - світиться пару магазинів, на пляжі сидять двоє і п'ють вино. На стовпі біля магазину номери таксі. Починаю телефонувати, щоб зрозуміти вартість дороги додому. На щастя, хватило розуму телефон заховати у герметичний чохол перед бродом. Якісь номери просто не беруть трубку, якісь відповідають що вже не працюють. Спробі на 10-й хриплий голос у трубці погоджується відвезти мене за 350 грн. І це за 35 км дороги! Але погоджуюсь, бо шукати ночівлю а потім зранку подорожувати рейсовим автобусом (якщо він є) нема ніякого бажання. Уточнюю, де зараз знаходжуся, і вже через 7 хвилин мчимо нічною трасою до Скадовська.
Добряче виспавшись, на ранок почуваю себе досить бадьоро. Ноги майже не крепатурять, як було минулого разу. Та і торс підгорів зовсім слабенько (видно на фото).
За цим усе, до нових зустрічей!
P.S. Не забувайте ховати речі у гермомішок перед бродом! Трохи натер ноги кроксами - треба було одягати на тонкі шкарпетки.
Немає коментарів:
Дописати коментар