Походеньки далеко і не дуже: Gorgany Race 2017

Пригодницькі перегони Gorgany Race 2017

Приймав участь у змаганнях 1-2 липня 2017р. Ці перегони проводяться вже 11-й рік поспіль. Хотів потрапити на них ще минулого року. Ходили командою удвох з Ігорем Д. у класі Трек (90 км за 30 годин + технічні етапи). Мети досягли - вклалися у контрольних час, зайнявши при цьому 47 місце з 89 команд. Це успіх! Детальніше нижче.

Зареєструвавшись ще більше місяця перед стартом, підготовку за цей час вели таку собі. Я ліниво почитував в інтернеті враження учасників минулих років (таких знайшлось не дуже багато), як робити ізотоніки в домашніх умовах, обдумував і писав у список спорядження, яке планував використовувати. Також сходили з Ігорем на міст - згадати як жумарти та спускатися дюльфером (у Ігоря з цим повний порядок - займається промальпом).
І от уже вечір п'ятниці, ми в потязі 043 мчимо назустріч пригодам. З нами в купе (як мажори, ага...) їхав хлопець у футболці "Карпатія". Розговорились, він розповів, що на Горгани теж, як і ми, вперше, а от трейли бігав не один раз, і в Криму і в Карпатах. Замислився про участь у Карпатії на наступний рік.

Зранку у Івано-Франківську ~~трішки потупили~~ обміркували обстановку, поки не побачили куди йдуть люди з рюкзаками. Автобус стояв біля магазина Горгани, метрів з 300 від вокзалу. Так і повинно бути, просто ми неуважно читали на сайті, де буде автобус. Виїхали ближче до 7 ранку, а на стартовій галявині були ближче до 8. Горгани зустріли нас дощем - все як має бути :) Намет вирішили не ставити, просто на столику біля старту зварили вермішель та чаю, поснідали. Я перевдягнувся в ходове. Відмітили на карті потрібні нам КП, продумали у якій послідовності їх будемо брати. Задумка була такою, щоб нічне орієнтування було з гарними дорогами або промаркованими стежками. Сходив взяв палиці LEKI traveller carbon, які люб'язно надали на тестування представники цього виробника в Україні. В цілому, час до старту пролетів швидко.

Першими стартували велосипедисти, а через 5 хвилин - пішоходи.

Всі йшли спочатку величезним стадом, а потім почали розтікатися у довгенькі ланцюжки. Багато команд вибрали тактику, схожу на нашу. Ми ж, відійшовши від старту метрів 200, стали - Ігор замотував травмоване напередодні коліно, клеїв пластирі на п'ятку. Тут треба зробити замітку, що в нас з ним підходи до спорядження діаметрально різні - він любитель ходити в товстелезних гірських ботах, камуфляжі і 2 парах натуральних шкарпеток навіть в 40 градусну жару. "Классіка, тіки хардкор!". Я ж апологет легкого спорядження і сучасних високотехнологічних матеріалів. Ще протягом цих процедур, нас наздогнала знайома з командою. Вони бігли Спринт, і ми пересікалися ще декілька разів на маршруті.

За час "технічного" привалу нас обійшли ВСІ учасники змагань. Але ми трохи зрізали кут по полю, і почали повільно доганяти втрачені позиції.

А от і 1й КП №18 на нашому шляху. Бурхлива радість. Біля нього багато народу. Фоткаємось і йдемо далі.

2й КП. Від нього затяжний підйом. Йдемо, набираючи висоту, нічого особливого. Поки що все легко та зрозуміло. Вийшли на розібраний залізничний міст.

Знову набір висоти, наступний КП вже на хребті. Досить довго шукали його, бо вийшли не на ту галявину (неточність в карті). Тут же зібралось чимало народу, всі шарять по поляні, шукаючи відмітку. Згодом приходить розуміння, що таки не там шукаємо... 7 хвилин переходу - і ось вже КП №11. Відшукали його без особливих зусиль. Невеликий перекус - і знову в дорогу.

Далі - веселіше. Почався дощ, ще на перемичці потрапили у вітродуй. Наступний КП.

Нарешті, щоб втрапити до КП №9, доводиться дертися на хребет по курумнику, або греготам. Ще тут лежить багато повалених дерев, все заросло малиною та ожиною. Каміння під ногами "живе" і поросло мохом. Нарешті справжні Горгани! На жаль, фото з цієї частини маршруту нема. Не було коли фотографувати, вся увага на те, куди поставити ногу. Та і фото не передасть атмосферу дійства. Під час підйому обговорюємо, чи може модуль GPS притягнути блискавку. В цей час нас наздоганяє якась команда. Розповідає, що вчора у Львові блискавкою убило двох людей. Моторошно. А ще в них з собою портативна колонка, лунає музика.
Підйом завершився, йдемо малопомітною стежиною вздовж хребта. Навколо темний казковий ліс. Назустріч нам - декілька команд. Це "спринтери", у них є логічною інша послідовність взяття КП.
Ось і КП9. Зустрічаємо тут хлопців, з якими їхали в потязі. Далі за планом КП5, до нього по карті одна стежина зі скиданням висоти, потім річка і потім вверх по струмку. Спочатку йдемо разом зі знайомими, але потім починаємо блукати і розділяємось.

Толком на дорогу не вийшли, і промазали до річки на добрі 3 км. Ще Ігор посковзнувся і ледь не вивихнув травмоване коліно. Наприкінці, незважаючи на наявність 2 GPS, залазимо в хащі, ледве продираємось через них. Та ось і довгоочікувана річка.

...І чого ми сюди приперлися?...

Не зразу, але зорієнтовуємося, що блуконули, йдемо вздовж річки по дорозі

Час невблаганно забирає людські досягнення.

Нас вже трішки "підковбашує"

А ні, здалося. Все норм)

Тим часом вечоріє, близько 8-ї. Ми вже досить довго "на ходу", 9 годин, а не пройшли ще й третини. Спуски-підйоми і блукання дуже знизили швидкість. Йдемо вгору по струмку Ялий.

По дорозі зустрічаємо людей, які прямують назустріч. Кожен з них розповідає, що до КП "ще трішечки". Наскільки "трішечки" - варіації, кожен говорить різну відстань.
Доходимо до КП. До цього часу в мене досить розмокла ліва стопа, перемотую її широким пластирем, помивши у ручаї спочатку. Холодна вода приємно заспокоює натруджені ноги. Тим часом доволі стемніло. Дістаємо ліхтарі, але поки ще не включаємо.
Після недовгих обмірковувань, приходимо до висновку, що всі КП не встигаємо (я це передчував ще до виходу). Тому зараз прямуємо до КП 24 з техетапом, далі ж по широкій дорозі та маркованій стежці до КП 6 (чорний маркер), звідти на КП 15 (знову ж таки по маркуванню, зеленому), а вже звідти на наступні 2 технічні етапи - КП 27 та 17 по жовтому маркеру. Таким чином, зменшуємо шанси заблукати у темну частину доби. Чи будемо брати інші КП, буде видно по нашому самопочутті на ранок.
Треба сказати, що перехід до КП 24 був досить складним. По максимуму набрали висоту по ручаю, потім по азимуту почали виходити у потрібному нам напрямку. До того ж стемніло вже зовсім. Назустріч нам рухалося 2 команди. Це були велосипедисти, які проходили трекову частину. От вже невгамовні люди! 130 км на велосипедах, близько 30 пішки, і також вірьовки (техетапи). А з цих 130 км на колесах, може й половини не буде по дорогах. Тобто треба тягти веліка в руках на підйомах а частенько і на спусках. Ну і звичайно, якість техніки рулить. Я б на своєму складному велосипеді, мабуть, розсипався через кілометрів 40-50.
Видатні вміння Ігоря орієнтуватися виводять нас таки майже на КП, по дорозі проходимо метрів 700.

Успішно проходимо вірьовки. Хоча, постановка дистанції була така собі... Підйом по вертикальних перилах ( метрів 3,5 у висоту), переправа по горизонтальній вірьовці і спуск дюльфером. Все це між деревами (5-7м) дуже не масштабне. Ще й назбиралася черга, довелося ждати хвилин 15 щоб звільнилася 1 з 3 дистанцій. Ігор весь цей час бухтів. Для нього здавалося, що техетапи - майже найскладніша і найцікавіша наша задача на перегонах.
Пройшовши ТЕ, знімаємо з себе залізо та відходимо по дорозі метрів 500. Тут є стіл, на якому зручно перекусити. Бастурма та пиво. Ням-ням. Вже близько опівночі.

Дійшли до чорного маркера. Далі - набір висоти. Метрів зо 600...

Спочатку була добре натоптана дорога, потім вона перетворилася на зарослі малини. Йти досить складно. Там і тут на схилах поблискують ліхтарики. Теж мені, "найбільш дикий та малозаселений район Карпат")).

Нас наздоганяють 2 хлопці. Йдуть мовчки, швидко. Обговорюємо між собою, як можна бути такими роботами, з залізним характером.

Довгоочікуваний КП 6. Тут вже сидять відпочивають "роботи", та 2 дівчат. Вони або одна команда, або добре знайомі між собою. Дівчата дістають космічні ковдри, і лягають подрімати на дошках розваленої хатини. Ми ж варимо чай, перекушуємо. Близько 3ї ночі. Вирішуємо теж потусити тут до часу, коли розвидніє. За цей час до нас доходять ще пару команд - велосипедистів. У одного з них на телефоні карта, схожа на відскановану GorganyRace. Це справжнє чітерство. Сказав, що прога RMaps, сканував карту і робив прив'язку до координат вдома сам. От тільки звідки в нього карта до початку перегонів?

*Ліричний відступ* Вже вкотре допускаюся однієї і тієї ж помилки - дуже затягую з написанням в бложик. От і зараз - пройшов майже місяць, а текст так і не готовий... А емоції згасають, дрібні деталі витираються з пам'яті... Можна помітити деяку закономірність - чим масштабніший та багатший на події вихід - тим більше про нього хочеться написати, і тим довше це зазвичай відбувається. Тобто виходить все зовсім навпаки. Можливо, треба заздалегідь розбивати довгенькі історії на частини, писати до кожної з них якісь ремарочки, і вже потім "їсти слона по частинах". Отже, до справи!

Десь за годину небо починає сіріти, за цей час хтось встиг прийти, хтось піти, хтось пройти мимо. Після чаю води майже не залишилося. Відчувається втома. Поболюють м'язи ніг та добряче натерта підошва. Отут я допустився, мабуть, значної помилки - потрібно було, скориставшись перекуром, просушити ноги, можливо змінити шкарпетки. Я ж, як дуралей, навіть майже не сидів. Після багатогодинної ходьби мізки трохи по інакшому сприймають довкілля, і "на гора" рішення видають теж ~~по-дибільному~~ своєобразно.

Якось несподівано залишаємось самі, і помалу стає зрозуміло, що вже треба "ітіть". Видно дедалі краще, легше від сидіння на місці не стає. До того ж, починаю мерзнути, хоча не так вже й морозно надворі. Беру у Ігоря куртку, одягаю поверх своєї, але і це мало допомагає. Треба рухатись! (Рух - життя, або Дінамо)

Декілька фото у красивих папоротях. Стежка натоптана досить добре, її гарно видно. Але мене збентежило, що частий і добре видимий чорний маркер, по якому в темряві вийшли на КП, десь зник. І пройшли майже кілометр, поки прийшло остаточне розуміння - йдемо не туди куди треба. Вернулися, все просто - пройшли мимо маркера на повороті, не помітивши що маркована стежка пішла вгору. Прямуєм по маркеру, назустріч нам - велосипедисти з своїм колісним залізом на руках. Дорога така, що можна лише вести вел в руках.

Йдучи, вирішуємо перейти по перемичці з зеленого маркера (який почався за чорним) на жовтий. Але не знаходимо явної дороги на цю перемичку, тому по зеленому виходимо до с.Гриньків. За ним - техетапи, які поки що плануємо не пропускати. Внизу дорога досить сильно розбита лісовозами, багато глиняної грязюки. Ігор провалюється в багно по коліно.

Зовсім забув сказати - ще нагорі дорога йшла по справжньому Горганському камінню. Йти важко, але цікаво та красиво. Писали якраз відосик там, коли набрели на хлопчину, що сидів біля стежки та сушив/заклеював пластирем ноги. Мені б іще раз задуматися про свої - знову мимо... Схоже, то був один із організаторів змагань - той, що на титульних фоточках на офсайті.

Тим часом розмокша та добряче натоптана ліва підошва почала відчуватися настільки, що далі йти хотілося чимдалі менше. І почало нити праве коліно. Особливо на спусках. Замотався еластичним бинтом, але допомогло так собі. Дуже неспішно, по чийомусь полю виходимо на трасу. Ще в лісі між дерев почали ловити "бабко-йожок". Ігорю бачився Йеті, що бігав десь на грані вловлювання оком, мені ввижалось теж щось маячить вдалині. Потім був пеньок - кабан :)) Сонце вже добряче припікає. Перевзуваюсь у сандалі, які благополучно проносив весь цей час на рюкзаці, ні разу не одягнувши на броди. Ігор, як більш ходячий, йде скоріше на технічний етап, я ледь-ледь плетуся слідом.

Нарешті - ось і вірьовки. Тут вже зовсім інший колінкор. Все гарно, масштабно, у красивому місці біля повноводної річки Лімниці. Підйом з жумаром в якості самостраха по крутонаклонці на метрів з 15 у висоту, невеликі перила до краю скелі, і звідти дюльфер. Дуже класно, не те що вночі.

На жаль, сил та великого бажання фотографувати вже нема. Щось п'ємо та перекушуємо. Води для пиття дуже мало. Позичивши зовсім трішки, розводжу півтаблетки гідропіриту у пляшечку з бризкалкою (отримавши таким чином перекис водню), обробляю стопи. Після чого мажу ноги вазеліном, чекаю доки підсохнуть трохи підошви. До іншого ТЕ (переправа через Лімницю по сталевому тросу, причому лише в 1 бік) близько 5 км. До фінішу - у протилежному напрямку. Як не прикро, вимушені пропустити. Та й часу не так багато залишилося, а нам ще добряче пройти залишилось. Ігор ~~малодушно~~ пропонує розділитися. Але я читав положення змагань і невблаганний. Хочеться фінішувати, а не щоб дискваліфікували команду.

С - серйозність

Переходимо річку по мосту і прямуємо по трасі. Отут вже взагалі нема чого згадувати (чи є? ;)) Нам по трасі до Ясені, потім КП22, і потім на фініш. Підошва трохи попускає, по рівному йдеться, хоча і не дуже.

У сільській крамниці (зліва напис "керасин", справа напис "магазин") підкріпляємо сили Калуськими вуглеводними напоями. При цьому теревенимо з приємною жіночкою-продавщицею. Стає жарко і седативно. Ігор майже півгодини висить на трубці, розмовляє з кимось "за жисть". Мимо нас проходять такі ж заляпані грязюкою, притомлені люди. В церкві читають проповідь (просвітери??), це все ретранслюється на вулицю через динамік. Здається, що ось ще зовсім трішечки - і КП, і довгоочікуваний фініш. І горизонтальне положення тула (тушки, інших слів не підберу), і сон, і все таке інше. Як же я помилявся...

Шкутильгати по асфальту стає дедалі важче і морально, і фізично. У порівнянні з учора стає ДУЖЕ жарко, але вдягаю анорак, щоб не погоріли плечі, шия та руки. Все марно, все одно підгораю. Здається, цей асфальт не закінчиться ніколи.

Проходимо повз такого дитячого майданчика. Наркоманія у повний зріст.

Наступні декілька годин хочеться забути і не згадувати взагалі. За селом звернули в поле у пошуках завершального КП. От вгору моє коліно хоч трохи, але йшлося. А от на спусках - ЖЕСТЬ жесть жесть. Боліло справа нижче колінної чашечки. Намотаний бинт мало помагав. А потрібно було перевалити 2 невеличких хребетика до фінішу. Ігор підбив декількох людей, яких ми зустріли тут же, щоб іти до фінішу разом. Так, мовляв простіше і швидше дійдемо. Всім виглядом показував, що гарно знає куди йти, де шукати КП і таке інше (в цілому це правда, орієнтувався він логічно і правильно, лише трохи промазав з азимутом на точку. Орієнтування однозначно треба тренувати в собі. Особливо в темну пору). А коли наші "нові друзі" різко рвонули по схилу вгору, з хитрою ухмилкою розказав, що тепер хоч за ними простіше буде через кущі продиратися. От же жуля. Але мені на той час все здавалося абсолюно не важливим. Все, крім ніг, кожен крок якими стріляв біллю у м'язи, рецептори, мізки...

Після досить тривалих пошуків КП №22, нарешті ось воно. Десь тут же зустрічаємо наших недавніх компаньйонів, ще якихось людей. На карті намальовано щось, схоже на газопровід чи що. Він у потрібному напрямку, і всім здається, що по ньому легко орієнтуватися на фініш. Але знайти, на жаль ніхто нічого схожого не може.

Ніяк не могли вдало сфоткатися біля КП. Тоді придумали хитрість - націлили фотик по зображенню на екрані в телефоні. От де вже рекурсія в дії.

Ще зовсім трохи ~~страждань~~ приємної прогулянки - і вже видно злітну смугу, намети і капличку. Нарешті. Ноги переключаються у якийсь невідомий мені до сих пір режим - хочеться якнайшвидше "додому". Тому крок пришвидшується, все інше відходить на другий план.

Фінішуємо за 15 хвилин до завершення контрольного часу. Дуже задоволені собою. Фіксуємося у суддів, показуємо фото взятих КП та ТЕ. Виходить 11 балів із 18 можливих. Для першого разу непогано, я вважаю. Ігор забирає наші торби із камери схову. Дістаємо звідти запаси пива, бастурму і бурітоси, доблесно забуті в рюкзаку перед стартом. Падаємо на траву майже біля столу суддів. Звичайно, не дуже ввічливо з нашого боку. Але тоді йти далі нікуди не хотілося. Та і не заважали ми нікому.

І тут прибігли дівчата, яких ми зустріли на початку підйому. Встигли таки! Аплодуємо їм.

Через деякий час починається нагородження переможців, розігрується лотерея. На стіні вивішуються попередні результати перегонів по класам. Але я все це ~~безсовісно~~ просипаю. Зайнявши стабільне горизонтальне положення на килимку, наче провалююсь у темний колодязь. Не заважають ні крики суддів через гучномовець, ні бурхливі оплески учасників.

М-м-м-м... Єто кайхв...

Беззастережливо і безсоромно передався у обійми Морфея.

Наші досягнення. Парали під горделивим номером 46. Стартувало 89 команд. Результат мені подобається.

Стільки нарахував Garmin нашої дороги. У Ігоря телефон показав більше. Але це, здається, без урахування перепадів висот. Тобто находили, думаю, кілометрів із 80 нон-стопу. Рекорд для мене.

Трохи перепочивши, виходимо до автобуса. Але він десь запізнюється, всі нервують. Вкотре починає накрапати дощ.

Потім таки приїхав автобус, в нього напихалося дуже багато людей, бо не встигали на потяг. Ми ж, безбілетники, їхали на 3-й полиці, заплативши ~~жадібним~~ провідникам. На цьому описову частину будемо вважати закритою.

Так ми їхали у набитому вщент автобусі, на східцях заднього виходу.

А так у потязі. Классіка!

Частина 2. Технічна

Як написав у самому початку, підготовка велась не дуже.
Блукаючи просторами інтернету ще взимку, наткнувся і прочитав епічний труд по підготовці до трейлранінгу. На основі цього:
1. Був виготовлений саморобний ізотонік ~~ізгівнаіпалок~~ із підручних матеріалів.
2. Створений і вивірений список спорядження
3. Знайшов у мережі дані про забіги минулих років, уважно почитав положення та рекомендації на сторінці організаторів.

4. Позичив у знайомого досить потужний ліхтар CT Lumex Pro
5. Зібрав необхідне спорядження для техетапів, протестив його.
Потрібно сказати, що веду досить активний спосіб життя - в день проходжу пішки не менш ніж 5км (так виходить), деколи на вихідних ходжу по 20-40 км невеликі вилазки. Їжджу на велосипеді (цієї зими додалися бігові лижі). Тому за фізуху особливо не переживав. Мається на увазі, що я, зайшовши десь у хащі далеченько від житла, не сів би на корч і заплакав від безсилля та страху. Також, маючи деякий туристичний досвід а також досвід участі у спортивних змаганнях, приблизно розумію свої сили та можливості. Тобто не було мети обігнати, посвистуючи, лідерів. І навіть задумки взяти ВСІ КП теж не було. Все це, вважаю, і призвело до досить непоганих (як на мене) для першого досвіду такого розмаху перегонів, результатів. «Citius, Altius, Fortius!»
По спорядженню:
- рюкзак 15л Локальний Лев (Local Lion) -- досить зручний, помістилося все що треба. В одній кишені на лямці носив пляшку з водою, в іншій - GPS. Не вистачало в ньому кишеньок під дрібниці.
- сандалі (для бродів) -- неоднозначний предмет. Для бродів так і не використовував, зате йшов у них з набитою підошвою ноги. Пошукати легші.
- ліхтар Climbing Tecknology Lumex Pro -- добре і довго світить від одного комплекту батарей. Має фокусування променя (зручно просвічувати вдалечінь). Але при середньому світлі на потужному діоді (от завернув, а?) має явну границю пучка, за якою нічого не видно ("обрізає" боковий зір), а на менш потужних діодах має неприємну синюшну пляму по центру. Але в цілому сподобався
- GPS Garmin Etrex 30. Для орієнтування майже безтолкова штука. На малому екрані важко зрозуміти куди йти далі (можливо, просто не вмію ним користуватися?), комплекту акумів Sanyo вистачило близько 20 год писати трек, іноді поглядуючи на екран. Підсвітку майже не використовував. Перед змаганнями треба заливати детальні карти, бажано скановані АССА. Зручно використовувати для статистики. Орієнтуватися простіше було по паперовій карті з компасом + телефон. Телефон Ігоря в якості навігатора + повербанк 16000 мАг з достоїнством справилися з поставленою перед ними задачею. На майбутнє - обзавестися "набірним" повербанком. Таким наприклад. В цілому ж по спорядженню висновки в списку.
На що звернути увагу - НОГИ! ~~Дорогі модні~~ шкарпетки, кросівки (боти) треба добре розносити. Коліна - тейп або/та наколінники для профілактики. Схоже, мокро тут завжди. По всій іншій одежі зі списку - все ок.
Ще раз - тренувати орієнтування, особливо нічні. Не лінуватися робити фото снаряги перед стартом, щоб потім аналізувати на майбутнє. Робити більше фото, особливо наприкінці дистанції, навіть якщо важко. Намагатися робити фото з оточуючими людьми.

Частина 3 ...Ітогі падвідьом...

Змагання дуже сподобалися. Цікаві, ідейні, для сильних духом. Трішечки не вистачило багажу знань, можливо тренованості. Але досвід отримано, висновки зроблені. Отже, до нових стартів!

До речі, декілька фото ще, технічних