Трейл 100БукоМиль - 2018

   Це мій другий в житті трейл і перша марафонська дистанція. Біг дистанцію OnlyГоверла, довжина: 42 км, набір вистоти: 2100 м, контрольний час: 12 годин. Здолав її (і себе) за 7:42. В цілому результатом задоволений, зважаючи на рівень підготовки. 
   Участь взяв не дуже сподівано для себе, просто підбурили знайомі по Endurance School, Женя та Валя. Чому, кажуть, вдома сидиш, у нас вже і команда є, і підвеземо до старту... Довелося їхати.
    Підготовка звелася до збору вже знайомих та перевірених речей на забіг і зменшенням тренувань (і без того малочисельних :))  в останній тиждень перед стартом. 

   Набір спорядження стандартний. Це список обов'язкового спорядження, спакований у трейловий заплічник Карпатія. В якості спортивного харчування використовую саморобний ізотонік у порошку, желейні цукерки та шоколадні батончики із супермаркета. Кому цікаво детальніше, список тут.
   Отже, 3 червня зранку ми автомобілем вирушили до Ворохти, де базувався старт та фініш забігу. Близько 5ї вечора були на місці. Сподівався знайти житло таким же простим способом, як і на Карпатії - просто йдучи по вулиці від місця старту. А не тут то було... Все, що змогли знайти навкруги залізничного вокзалу було зайняте майже на місяць вперед... І тоді я присусідився до нового знайомого Павла, який теж їхав з нами. Він зарезервував житло десь на краю Ворохти, і ми після невдалих пошуків вирушили туди, попередньо зателефонувавши власникам житла і спитавши дозволу. Євген та Валя люб'язно підвезли нас, що виявилось вельми доречним, оскільки хата виявилася на горі, кілометрів зо три від центру селища. 

   Заселилися і пішли знову в центр - отримувати стартові пакети та повечеряти. Господарі житла показали нам дорогу "по сократам", що проходила мимо славнозвісних віадуків.
   Повечеряли піцою в центрі. Поки сиділи, зустріли організатора змагань Олександра Олівсона, який зустрічав надувну фінішну арку з рейсового автобуса. Отакі реалії організації вітчизняних трейлів. До речі, стартові пакети орги не давали, сказали що краще завтра зранку по них приходьте. Так і зробили.
   Зранку поснідали і досить довго збиралися. Виглядало це не дуже високохудожньо, тому немає ні єдиної фоточки. А треба б було... 
   Старт із залізничної станції о 10й, тому близько 9 виходимо з дому, щоб встигнути отримати стартовий пакет. Чомусь по дорозі приходить "геніальна" ідея знайти гостинний двір "Райтштоки", де базуються організатори, і отримати пакети саме там. Проблукавши кілометрів зо три, повертаємося на дорогу до залізничної станції. Швиденько отримуємо пакети. Там іменний номер, карточка з QR кодом для відмічання на КП та легендою траси з профілем висот і гумовий браслетик. А де ж моя майочка з логотипом змагань??? Звертаюсь з цим питанням до організаторів - виявляється, я зареєструвався на пару днів пізніше, ніж вони заказували принти на футболки. Прикро, але факт, та й на сайті було написано, що сувенір з логотипом змагань  - при реєстрації до визначеної дати. 
   Поступово народ перебирається на платформу, куди скоро має прибути електричка на Рахів. Дистанція OnlyГоверла (42 км) доїжджає і стартує з Лозещини, ДраГоверла (75 км) - з Квасів. Дві довших дистанції - Несамовите й Піп (183 км) та ПетросКвас (109 км) стартували напередодні о 0:00 3.08.2018 з Ворохти та 0:00 4.08.2018 з с.Говерла відповідно.

   Ось і станція Лазещина. На старті близько 30 людей. Наближається 11:30. Олександр виголошує промову; потім: 10, 9, 8 ... 3,2,1 - СТАРТ! Лідери вибігають з шаленою швидкістю і швидко пропадають з поля зору. По міркам цих лосів-роботів, 42 км - "дитяча" дистанція, тому можна бігти швидко. Я ж повільно плетуся в хвості, жарко і пульс трохи високуватий. Не за призами приїхав, а відпочити. Тому поспішати нема куди.

   Потихеньку чапаю по знайомій дорозі - кілька років тому зимою ми з хлопцями спускалися по ній до залізниці. Трохи незвично, що без снігу, але теж непогано :). Набору висоти майже нема. Пульс ще трохи піднімається, до позначки 190. Розумію, що зайти далеко таким чином не вийде, тому часом переходжу на крок, "остиваю".  Дехто в полі зору робить те ж саме. Тут мене наздоганяє Валя, і якийсь час ми біжимо поруч. Пробігаємо мимо КПП, відмічатися тут не треба. Ще трохи, і починається досить крутий підйом на перемичку між Говерлою та Петросом в зоні лісу. Йду пішки, важко. За шматок рівної дороги учасники розтягнулися по трасі відповідно до сил та тренованості. Ніхто нікому не заважає. Обганяю декількох таких же повільних ходоків, як сам. 

   І ось, нарешті, значна частина висоти набрана. Говерла постає у всій своїй красі. Бачу таке вперше. І ще добре видно вереницю людей, які вже на останніх злетах до верхівки. 

    Себяшка. А то знайомі не повірять, що я був на змаганнях в горах :)
    Біля хатини під вершиною КП. Мене підбадьорюють волонтери, фіксують час та номер, наливають у флягу води. Залишається піднятися по камінню зовсім небагато. Поспішаю, бо хочеться ще когось наздогнати, та й щоб мене ніхто не наздогнав. 

   Ось і вершина. Тут дуже багато людей, ще метрів з 50 до верху - стійкий запах перегару. Чомусь всі вважають за необхідне, зайшовши із Заросляка на вершину, бахнути тут чарку-другу міцного. Валяється пуста пляшка від шампанського - видно, богема була...
   Незадовго до вершини наздоганяю мого нового знайомого - Павла. Він захеканий, їсть батончик. Видно, йому як і мені, підйом дався важко. 

   Фотка разом на пам'ять. Об'єктив камери телефона запотів, тому вийшло не дуже. Відсапавшись пару хвилин, починаю звалюватись до Заросляка (там черговий КП). Паша ще залишається відпочивати. Спуск крутий, під ногами хитке каміння, ще й відпочивальники, поробивши всі свої важливі справи на найвищій точці країни, масово спускаються. Від цього на стежці затори. Фотографувати нема бажання і змоги. Спускаюся якомога швидше, але стараюся слідкувати за дорогою, щоб не отримати травм. Попереду ще приблизно половина дистанції з 500 метрами набору висоти. Тому навантаження даю на трекові палиці, розвантажуючи таким чином коліна.

Десь біля Заросляка

      Майже не бачачи на горизонті інших учасників трейлу, добігаю до КП. Тут мене знову підгодовують, дають напитися синенького ізотоніка, а ще повідомляють, що я 13й чи 14й по списку, тобто в серединці. Непогано. А ще попередній учасник вибіг лише пару хвилин тому, в мене є всі шанси його наздогнати. Біжу по рівняку. Це дорога, по якій возять автобусами туристів до Заросляка. Складаю палки, вони зараз не потрібні, і вперед. І ось за черговим поворотом йде пішки, той, мабуть що вибіг пару хвилин переді мною. Обганяю його, і за наступним поворотом теж переходжу на крок. Важко, дається взнаки висока температура та пройдена напередодні відстань. Але, найбільше, скоріш за все - відсутність підготовки.

Постановочне фото. Обличчя усміхнене, але втома накриває.

      Ще через деякий час доганяю хлопця в червоному біговому костюмі Comrpressport. Він біжить, але не набагато швидше, ніж я йду швидким кроком. Обганяю, при цьому він в'яло жартує, що мол коли вже цей рівняк закінчиться, вже задовбався бігти так от помалу. Наступних кілька кілометрів ми гралися в доганялки. Я підбігав, потім йшов кроком, поки краєм ока не бачив, що мене доганяє мій друган. Тоді знову підбігав, і так весь час до КП. 
   Ось і КП "Діти". Тут наш тренер Олексій з купою дітлахів, які займалися у літньому таборі в Карпатах. І їх залучили до волонтерства на трейлі. Щойно підходжу, малюки наввипередки несуть цукерки, бринзу, воду, ізотонік. Передихаю пару хвилин, за цей час добігає мій "переслідувач". Виявляється, Олексій його знає. 
   Після КП починається набір висоти, близько 500м. Назва вершини Кукул. Ігор (так, виявилося пізнше, звати "червоного"), видавлює в себе спортивний гель із тюбика. Спочатку йдемо одним темпом, але згодом, обганяю і починаю відриватися. Теж закидаю в себе желешки цукерки, п'ю воду. І таки відірвався. 

Щасливий, що відірвався

   Набираю висоту, йдеться важко. Але ось і довгоочікувана вершинка. Після неї невеличкий спуск, потім по хребту з кілометр по рівному. Бачу, як із лісу хтось вибігає, намагаючись наздогнати. Прискорююся, наскільки дозволяють сили. Не хочеться втрачати позицію, яку здобув такими потугами. 

   Нарешті спуск. Дорога грязнувата, але намагаюсь бігти. Іноді переходжу на крок, відпочиваючи. Залишилось не так вже й багато. Виринає напис "5 км до фінішу". Ще один КП, після нього починається грязь та майже зразу Ворохта. По Ворохті вже зовсім важко біжиться, ще й маркування та трек не співпадають. Біжу по маркуванню. Доганяю ще якогось спортсмена, він ледь-ледь ковиляє пішки. Мабуть, 180 або 120 км дистанція. 
   Збираю залишки волі в кулак, починаю бігти швидше та задихатися при цьому. Аж ось і знайомі повороти та сходинки. Таки не даремно блукали тут зранку. Пряма до залізничної станції, в легенях давить та свистить. Біля фінішної арки багато народу - сьогодні день міста, всі гуляють. Пробігаю під аркою. 
   Судді фіксують час - 7 годин 42 хвилини. Перший марафон є! Мене фотографують з медаллю фінішера, вручають фінішне пиво. Відходжу вбік, щоб не заважати іншим. 

Фінішна медаль

      Хвилин через 20 добігає Павло. Тусуємось разом біля фінішу. Знайомлюсь з народом, що добіг або добігає. Аж тут чується поблизу "лікаря!". Недалеко від нас почав бліднути та непритомніти "стомильник". Цого зустрічала дівчина, вона і почала звати на допомогу. Даємо постраждалому води, печива, цукерок. Він помалу приходить до тями. Загалом, обійшлося без лікарів. 

    Трохи згодом прибігає Богдан, з яким познайомилися на Карпатії. Біг 180 км, виглядає він не дуже, хитається, тому напуваю його, підгодовую. Згодом і він приходить в менш-більш прийнятний стан.

   Тим часом почалися народні гуляння з приводу Дня Міста. Ми опинилися в самому центрі цього дійства, оскільки все це відбувалося на площі біля вокзалу, де і був безпосередньо фініш. Зайшли до відкритого кафе, поїли смачних западенських страв та попили пива. Роззнайомився з чималою кількістю народу, потеревенили про те да се. Коли стемніло остаточно, пішли спати до домівки. 

   Зранку вже з речами рушаю все на той же вокзал. Квитка немає, сподіваюся що хтось здасть або домовлюся з провідниками. 

   Проходить церемонія урочистого нагородження. Євген займає перше місце у своїй віковій категорії та 4те у загалі на дистанції 75км. Вітаю!

    Під шумок таки вдається вициганити у оргів трофейну футболку. Фоткаюсь під аркою і йду питати квитки до приміщення вокзалу. 

    

   Зовсім несподівано зустрічаю мого інститутського товариша по турклубу Миколу. Він з сином ходив у дитячий похід. Квитки у нього є, але у різних вагонах, а син малуватий ще їздити сам. Тому разом підходимо до провідників домовлятися. Згодом всі питання улагодили, погрузилися у вагон та ще довго розповідали один одному хто де і як живе. Адже бачилися востаннє до цього років з 15 тому, не менше. Розходимося спати по вагонах, втома дається взнаки. 
   Рано вранці я у Києві, допомагаю Миколі потрапити на електричку до Чернігова, прощаємося та роз'їжджаємося по домівках. 
   Підводячи підсумки: пробіг першу марафонську дистанцію (до цього лише ходив схожі відстані пішки), зайняв почесне 12 місце (результати) з 32 учасників дистанції, ноги у відносному порядку (трохи збив нігтя на правій нозі), загальний стан у нормі, самопочуття прекрасне. Результатом задоволений, за цим, до нових зустрічей!