GorganyRace 2018

Пригодницькі перегони GorganyRace 2018. 29-30.06.2018

    Цьогоріч змагання видалися дууже дощовими. І багато команд це здолало.. Але про все по порядку. 
   Маючи вже досвід минулорічних змагань, деякі моменти організації передбачили. Але далеко не всі. Найбільше, що ми не змогли передбачити - 3 тижні затяжних дощів у Карпатах. Ще й напередодні дня старту пролила шалена гроза. І затопило ВСЕ... Ріки наповнилися, багато лугів позаливало. Це внесло значні корективи як у планування маршруту, так і на загальне його проходження.
   Добиралися стандартно - до Франківська 43-м потягом, а звідти до стартової галявини на GorganyBus-і.

   Ще цього року хотів спетляти від "Паралів" і піти командою з кимось іншим. Але не вийшло, підходящої компанії не знайшлося. Отже, йдемо утрьох. Ігоррр, Оля і Ваш покірний слуга. Дистанція ТРЕК, звичайно ж.
   Стартова галявина зустрічає нас мокрою прим'ятою травою, величезними калюжами по всій території і значною кількістю народу, що сновигає діловито між наметами. Вчора, поки ми в поїзді спокійнісінько пили пиво чай, тут позмивало дощем деякі намети, гроза була шалена.

легкохідний наплічник

   Експо слабеньке, до старту пару годин. Тому швиденько пристроюємося на лавку біля сцени, під великий зонтик огрів і варимо перекусити перед довгою дорогою. Перевірка обов'язкового спорядження, аптечки, нарада капітанів. Організатори попереджають про складне становище на стежках та дорогах, призивають до "балгоразумності", щоб не геройствували... Де ви були місяць тому? Ще попереджають, що з питною водою проблеми, спонсор "Моршинська" надає запас води у 0,75л пляшках. Беремо парочку про всяк випадок.

   От і довгоочікувані 10, 9,....,3,2,1! СТАРТ! Погода поки що чудова, ноги йдуть бадьоро. Все норм.

    Починаємо набирати висоту. Ігор, набравши по традиції всього і побільше, плететься повільно ззаду. Ще в нього травмоване коліно, але трекпалок не визнає, "тіки хардкор!".. Тому на підйомі нас багато хто обганяє. В лісі прохолодно і сиро. Поки що все добре.

по дорозі трапляються гриби

що ще може бути необхідніше в горах, ніж парасоля?

    Нас наздоганяє компанія, у одного на ногах сандалі, до рюкзака приторочена парасоля. Це, звичайно ж, визиває у Ігора шквал емоцій. Я ж спокійнісінько розумію таких людей. Це або пришелепкуваті на всю голову, або люди, які свідомо зробили такий вибір. І те, і інше треба поважати. Принаймні у мене баттхерта не було від такого підбору спорядження. До того ж, вони впевнено нас обігнали і щезли в далині...
   Ось і перший КП. Біля нього чималенько народу. Неподалік зустрічаємо 2 дівчат, команда з кумедною назвою "А ще довго? А тепер?". Деякий час ідемо поряд.

   Тим часом гори починає затягувати димкою, накрапає дощик.

   Все навкруги, і до того мокре, стає ще мокрішим. Ми теж. Спускаємося в село, дороги розмиті. Йдемо по якійсь з вулиць, тут виглядає дядько з двору, каже "ходіть за мною". Виводить нас через свій двір до підвісного мосту через струмок. Але струмок зараз лютує, просто так його не перейдеш.
   За селом знову вгору. До цього часу вимокли основатєльно. Починаю підмерзати. Хочеться літр теплого саке і додому. Вітровка промокає і не встигає просохнути в перервах між нападами дощу. Одягнути мембрану зразу з початком опадів не здогадався...

фото не передає всієї підмоклості стану

   До наступного КП можна обійти по дорозі або азимутом з бродами навпростець. Вибираємо дорогу. Назустріч спускаються місцеві з відрами "афини" - чорниці.

   Наступний КП. Безперервний дощ. Залазимо всередину колиби. Там сухо, сіно на підлозі. Перекушуємо. Трохи відігріваємось та підсушуємо ноги. Плануємо маршрут далі. А далі або броди невідомої глибини, або спуск тим же шляхом, що й прийшли. Броди не імпонують. Валимо назад в село.

чийсь сінокос

   Внизу ріки порозливалися неймовірно. Вода брудна, бурхлива. Як виявилося пізніше, деякі команди таки форсували бродом. Але в нас більш ліберальні методи...
   Проходимо село і знову вгору - на пошуки наступних КП.
   Зустрічаємо 2 хлопців, теревенимо на ходу. Дорога закінчується, замість неї не дуже помітна стежка, яка іноді зникає. Зрізаємо через загорожу для скоту. І тут починаються чагарі. З малиною, ожиною. Тільки не зі смачними, а з колючими. Малина вже відійшла, для ожини ранувато... Продираємося помалу. Попутники зникають десь збоку. І якось непомітно вилазимо на скельний участок, досить крутий. Камінь слизький, дерев мало, лізти не дуже виходить. Фотографувати теж не дуже получається, а жаль. Помалу видираємося до дерев, звідти ще різкий набір - ми на верху, десь тут на горбочку повинен бути КП. На його пошуки в тумані тратимо достатньо багато часу. Але таки знаходимо.

   Знову вниз, до асфальту. Тим часом темніє, стає прохолодно ще більше. На краю села стаємо під козирок магазину, готуємо чай на газу і розмишляємо, як бути далі. Поруч курять хлопці, теж думають, чи треба продовжувати цю подорож. Недалеко п'ють пиво місцеві хлопаки. Питаємо в них, чи можна десь тут переночувати неподалік. Дають контакти якоїсь пані, що здає кімнати.
  Назріває рішення добряче скоротити дистанцію, не йти на дальні КП з техетапами, заночувати в селі (хоча це і не за правилами, але здоров'я дорожче), і зранку йти в сторону фінішу по дорозі, попутно збираючи підходящі КП. Так і робимо.
   Зранку рано, відпочивши та просохнувши, йдеться бадьоро. Майже вся дорога по асфальту. Та й дощ вже не так докучає.

   Біля КП снідаємо, йдемо далі. В планах ще 1 КП. По контрольному часу ніби вписуємося, навіть не дуже поспішаючи.

   Наступний КП на річечці. Трохи відриваюсь і приходжу сюди першим. Ігор і Оля спускаються через хвилин 15.

   Контрольне фото і вперед, до фінішу!
   По дорозі майже нічого цікавого, крім того, шо на дорогу почав сипатися та сходити схил пагорба. Обійшлося, нічого страшного.

   Край Пасічної, залишається зовсім мало до завершення. Пригода закінчується... Набиті по твердому ноги гудуть. Відчуття двоякі, і тепла та комфрту хочеться, і закінчувати дихати свіжим вітром нема бажання... Та час невпинно спливає, треба фінішувати.
   Перед самим фінішем тех етап - перепливти на острівець і залізти по сітці на невисокий крутий берег. Поки Ігор розмірковує, кому сподрчніше буде його проходити, роздягаюся і пливу.

   Забираємо речі і прямо так, не одягаючись, біжимо на фініш. Точніше, я не одягаючись. Бо дехто і не роздягався) Вже майже закінчується КЧ ⏱. "Классіка!" ©

   Через деякий час починається нагородження переможців. Номінацій багато, тому триває це довгенько.  Але ми вже забрали речі з камери схову, перевдягнулися в сухеньке і готові до споглядання. До речі, нас чомусь не зразу внесли до фінішерів, ходили до організаторів розбиратися. Деталей вже не пам'ятаю, але завершилося все успішно.

звітую додому - завдання виконане!

   Автобуси на погрузку прибули, їдемо до Франківська і додому.
   Ще одні змагання позаду.
   А тепер, традиційно, ітогі падвідьом...

   У сухому залишку:

   Находили трохи більше 60 км за 18 годин (з 30 положених. Де ділися 12 годин??). Загальний набір висоти майже 2400м. Ноги і взагалі організм в порядку. Лише приємна втома, крепатура не рахується :). 5 взятих КП і 1 ТЕ, сумарно 6 балів. (17 і 3 можливих відповідно). Переможці набрали 18 балів. Хоча ми трохи і зчітерили, результат вважаю достойним. Рішення перечекати негоду було правильним.
   За цим, до нових зустрічів!